вечір

Вечір ніжно тебе обіймає,
І захоплені зорі спинились на мить.
Боязко вітер твоє волосся торкає,
Ніби серце у грудях у нього щемить.

Замиловані красою твоєї усмішки,
Подивовані світлом твоє душі,
Попросили б тебе, зачекай іще трішки,
Та про все це лиш тихо шепочуть мені.

Advertisements

*  *  *

Завжди будь собою і ніколи не намагайся відповідати чиїмось очікуванням. Ніколи не втрачай своєї простоти та щирості. Одного дня ти зустрінеш людину, яка захоплюватиметься тобою такою, якою ти є насправді, незважаючи на твій вік чи зовнішність, добрі чи погані звички, чим захоплюєшся чи чого боїшся. Він прийме тебе зі всіма твоїми слабкостями, перейматиметься твоїми переживаннями і мріятиме про те, щоб одного дня здійснити твої мрії. Можливо, ти спочатку вагатимешся, боятимешся йому довіритися, але якось, розмовляючи з ним і, здавалося б, зовсім випадково зауваживши його погляд, зрозумієш – досі ще ніхто і ніколи на тебе так не дивився. Тоді відійдуть усі сумніви.

* * *

Ти можеш сказати, що все це вигадки, творчі ілюзії, так ніколи не буває у житті, але я тебе запевняю, що саме так і буде.

* * *

Якщо одного дня ти все ж переконаєшся, що всі ці слова – повна нісенітниця, давай зустрінемось.

квітка

сподіваюсь, у тебе все добре.
прилетіли й до тебе птахи,
і весна свої квіти дарує,
і на серці ні хмарки журби.

сподіваюсь, всміхаєшся щиро
і мені вже пробачила ти,
і, мов квітка, здіймаєшся в небо,
прикрашаєш вже інших сади.

а мені, бува, просто всміхнися,
на губах твоїх нехай прочитаю “привіт”,
хоча мрії мої, можливо, усе ж не збулися,
та і досі для мене ти – увесь світ.

wald-violet-324008_1920

Вибір

Кожен день ми робимо безліч виборів. Якщо у нас немає надмірної скрупульозності, то більшість з них ми приймаємо автоматично, не замислюючись і надто не заглиблюючись. Ці рішення ми,  прийнявши, зазвичай вже не перевіряємо. Скрупульозним лиш можна поспівчувати і побажати терпеливості.

Є рішення, які народжуються спонтанно. Вони – мов птахи, що зриваються в небо. Майже не роздумуючи, приймаємо і діємо. Зазвичай тоді залишаються в пам’яті яскраві враження від такої раптовості. Інколи ж ці, начебто спонтанні, рішення можуть довший час визрівати у наших думках, а в певний момент вибухають у нашій волі, хоч ми ніби й не збиралися їх приймати та все ж піддалися якомусь пориву. Не можна сказати, що в таких випадках ми поступаємо неправильно, інколи це, направду, одні з найпрекрасніших наших моментів.

Та все ж є рішення, які ми виважуємо. Розглядаємо їх зі всіх сторін, ніби вже й вирішуємо діяти, та, боячись помилитися, відступаємо, знову міркуємо, і так може тривати довший час. Даються взнаки колишні помилки, зранення. Чим важливіше рішення, тим важче буває на нього зважитися. Часто вже час нас притискає до стінки, і від нікуди дітися робимо свій вибір. Можливо, не завжди він вдалий чи той, який, насправді, хотіли – буває, в останній момент з незрозумілих і нелогічних причин змінюємо вердикт.

Часом, вже ніби й прийнявши рішення, почавши діяти і отримавши перші відповіді, зупиняємося. Результати можуть нас спантеличити, похитнути нашу впевненість і заставити задуматися, чи варто продовжувати. В думках одразу виникають альтернативні закінчення, часто спричинені страхом невдачі. Хочеться все кинути, розвернутися, сховатися подалі від світу. Жаль, смуток, біль, розчарування – немов якийсь емоційний водоспад накриває нас з головою. І тут без мужності, бува, спочатку стоїмо заціпенівши, а потім й справді  втікаємо. Найкраще в таких випадках, мабуть, зачекати, перетерпіти ці перші шквали розбурханої уяви і, вже хоч трохи заспокоївшись, знову все зважити. Зазвичай, ми переоцінюємо негативні результати, чи, власне, й самі помилково надаємо їм негативного забарвлення. Це не означає, що не потрібно реагувати на певні наслідки наших рішень чи їх відкидати – швидше, треба їх детальніше перевіряти.

Наше життя – наче вервечка наших рішень. Добрих, поганих, важливих, дрібних – це все його частинки. Не потрібно боятися їх приймати, бо зрештою, це, як мінімум, досвід. Не потрібно й передчасно змінювати вже прийняті рішення, а завжди старатися проявляти мужність, виваженість, розсудливість. Бачити в таких моментах можливість вчитися мудрості життя. І йти, завжди йти вперед.

можливо

(з чернеток*)

можливо я ніколи не триматиму тебе у своїх обіймах посеред холодної ночі, не торкатимусь твоїх уст в моменти радості, не пригорну до своїх грудей, коли тебе нестерпно болітиме й хотітиметься плакати, жодного разу не сидітиму поруч, тримаючи за руку й споглядаючи, як заходить сонце…

можливо, я не буду єдиним, який покохав тебе, якого покохаєш ти, але буду тим, хто любив тебе кожним подихом, поглядом й дотиком. мрією…


*з чернеток –  серія дописів, в яких основний текст був написаний раніше. перед опублікуванням можливі деякі доповнення, редагування, актуалізація, тощо.

життя

дивлячись на різні життєві філософії, опиняєшся на перехресті різних течій: одні кажуть “жити більше для себе”, інші – “жити для інших”. читаєш історії різних людей, їхні переконання, цінності, звитяги і падіння, вподобавши намагаєшся те все натягнути на себе і заглиблюючись, десь втрачаєш себе –   стаєш набором інструкцій, правил поведінки. можливо, помилково викидаєш з  уваги, те, що ці ж люди в своєму житті намагалися слідувати своєму серцю. довіряючи йому, зважувалися на важкі рішення, які в результаті ставали чи то  успішними, чи то не  менш важливим досвідом як не слід.

в кожного з нас своє життя і свої можливості, щоб зростати. зростати в знаннях, навичках, мудрості, любові. і колись, мабуть, зустрінеться нам той момент, коли зрозуміємо як “жити для себе та інших”. мудрість, викарбувана власним досвідом, надиктована натхненнями душі, зрощена у глибинах серця.

а допоки, вперед – набиратися власного досвіду. не боячись бути розчавленими, відкрити свої серця на життя.

with or without

якось так складається, що багато важливого в житті лишається несказаним – захованим десь глибоко всередині, притаєним у погребах душі. залишається тільки сподівання, що заради того, щоб в особливий спосіб дозріти і в свій час зродити те, що перевершить усі невдачі, розчарування, зранення. те, що поклавши на одну шальку терезів безмірно переважить всю гіркоту, що стільки часу переважувала на іншій. те, що дозволить подивитися на все по-іншому, з безмірною вдячністю за кожен прожитий день, за кожну мить терпіння чи радості в усвідомленні того, що це вартість того, щоб бути разом.